Консультація для батьків

                           Помилки батьків по вихованню дітей

Кожен батько бажає бути ідеальним для своєї дитини. Поки у нас немає власних дітей, ми часто з осудом дивимося на інших батьків. Нам здається, що вже ми-то ніколи не буде лаяти дітей, ставити їх в кут, нехтувати їх проханнями та бажаннями. Нам думається, що наші діти просто не дадуть нам приводу сердитися на них, адже вони, як і ми, обов'язково будуть ідеальними. Але повітряні замки руйнуються буквально з перших же днів після народження дитини, виявляється, що все набагато складніше, і ми поспішили з засудженнями інших батьків. Спробуємо пригадати основні помилки батьків у вихованні дітей, які в жодному разі не варто повторювати.

                                                                                Гіперопіка

 Молоді батьки найчастіше грішать саме цим. Новонароджена дитина, особливо бажаний і довгожданий, викликає бурю нових емоцій, батьки відчувають серйозну відповідальність за малюка і починають надмірно опікувати його. Звичайно, бажання батьків запобігти будь-яку неприємність, передбачити кожне бажання дитини, вберегти його від болю, зрозуміло. Але іноді воно переходить усі розумні межі. Часто гіперопіка виражається не в безмірної любові до дитини, а в прагненні батьків не залишити йому жодного шансу на самостійність. Здавалося б, нічого страшного немає в тому, що про малюка так добре піклуються, але насправді. така турбота не дає малюку нічому навчитися. Батьки годують його з ложки, одягають і зав'язують йому шнурки, навіть якщо "дитинці" вже давно пора в школу. Таким дітям рідко дозволено погуляти в своє задоволення у дворі без суворого нагляду старших, їм не можна заводити тварин, з їхнього життя виключається все, що вважається батьками потенційно небезпечним, а таких речей при бажанні можна знайти безліч. Помилки батьків при такому ставленні у долі дитини загрожують вилитися в те, що його улюблену чадо виросте інфантильним і абсолютно непристосованим до реального життя.

                                                                               Нехтування

 Батьківські помилки різноманітні, але одна з найсерйозніших - зневага власною дитиною. Причин цьому може бути скільки завгодно - батьки занадто зайняті на роботі, влаштовують своє особисте життя, нерозуміння між дітьми та батьками. Іноді причиною, по якій дитина залишається без належної уваги, може стати банальне пияцтво батьків, а іноді й важкі пологи, спогади про які не дозволяють матері проявити свою любов повністю. Дитина, яка росте в такій родині, може серйозно відставати в розвитку, але крім цього, часто спостерігаються порушення психіки, адже малюк відчуває свою непотрібність, він відчуває себе зайвим у житті найближчих людей. Іноді нехтування виражається в повній байдужості у долі дитини, іноді всього лише в частих окрик "мені ніколи" або "не заважай", але це завжди завдає серйозної шкоди.

                                                                    Невиправдані надії

 Ще одна поширена помилка батьків - очікування від своєї дитини занадто багато чого. Часто батьки або інші близькі родичі дитини сприймають малюка, як останній шанс реалізувати свої амбіції. Мама мріяла стати балериною, тато хотів підкорити космос, бабуся марила музикою, а віддувається за все це дитина, яку так і бачать генієм. Ризик такого ставлення в тому, що бажання дитини часто не збігаються з очікуваннями батьків, він робить все з-під палки, а значить, не так вже геніально, як би хотілося батькам. І це призводить до того, що батьки перестають вважати свою дитину розумною, унікальним і талановитим тільки тому лише, що він досягає успіху не в тій області, в якій їм би хотілося. Це призводить до послаблення зв'язків та частих сварок, багатьом комплексам і великих проблем всередині сім'ї і кожного її члена.

                                                                          Жорстокість

 Мабуть, тільки цю помилку немає виправдання. Причин жорстокого поводження з дитиною може бути безліч, але жодна з них не має відношення до дитини. Дуже жорсткі покарання і фізичне насильство - це завжди вина дорослих. Іноді батьки занадто авторитарні по відношенню до дитини, вони просто не сприймають його особистість і його думка, і не замислюються про те, що і така поведінка жорстоко. Агресивність і жорстокість виховують в дитині стійку звичку ставитися до себе і оточуючих тільки так, а це означає, що велика ймовірність, що з такої сім'ї вийде ще один тиран. До того ж, навряд чи є потреба повторювати, що жорстоке поводження з дитиною надзвичайно небезпечно і для самі батьків - як правило, виростаючи, діти не забувають батьківських помилок і вважають своїм обов'язком помститися за них. Це може виражатися як у повному нехтуванні, так і у відповідному насильстві. Про щастя в таких сім'ях мови не йде.

 Звичайно, батьківські помилки можуть бути й іншими. Ми може надходити неправильно, непедагогічно, але перший борг батьків пам'ятати про те, що їхні вчинки ні в якому разі не повинні шкодити малюкові. Тільки при відповідальному і розумному підході до виховання сім'я може стати щасливою.

            “Психологічна готовність дитини до навчання у школі”

«Роки чудес» — так називають дослідники перші п'ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена про­грамою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологами стоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та одно­літками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають ос­новними показниками готовності до школи оз­найомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослі­дження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачаєть­ся програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи — це та­кий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

• мотиваційний;
• інтелектуальний;
• вольовий;
• емоційний;
• особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажан­ня чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження ди­тини в нову для неї діяльність, яка відрізняєть­ся від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труд­нощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мо­тиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяль­ністю, у ставленні до вчителя як до представни­ка суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння скла­дають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня мож­на говорити, якщо дитина:

1)ставиться до вступу до школи та до перебу­вання в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2)виявляє особливий інтерес до нового, влас­не шкільного змісту занять, віддає перевагу уро­кам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільно­го типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до шко­ли;

3)відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та пове­дінки (віддає перевагу колективним класним за­няттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4)віддає перевагу традиційному для навчаль­них закладів способу виявлення рівня її досяг­нень (оцінка) перед іншими видами заохочен­ня, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5)визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

Інтелектуальний компонент готовності ди­тини до школи передбачає:

1)обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу при­роду, деякі соціальні явища тощо;

2)рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (віднос­ним послабленням значення уяви), логіч­ним запам'ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інте­лектуально непідготовленими дітьми, не­обхідно використати ігри, які розширю­ють світогляд дитини, тренують увагу, па­м'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у пев­ному рівні розвитку довільності пізнаваль­них процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слуха­ти, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, дово­дити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина іде до школи із задоволен­ням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи не­обхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

Особистісний компонент готовності перед­бачає кілька показників:

 Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина праг­не узгодженості свого ставлення і оцінки ото­чення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло ко­ристуватись дорослим у формуванні самооц­інки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особис­тості. Діти з високою самооцінкою почува­ються в класі більш упевнено, сміливо, актив­но виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насампе­ред від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактив­ним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним за­собом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

 Навички спілкування:

• сформованість у дитини ставлення до вчи­теля як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;
• розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноп­равні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для форму­вання комунікабельності. Вони повинні допов­нюватись розвитком уміння спілкуватись, взає­модіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає на­лагоджувати стосунки, зважаючи на думку ото­чення, без прагнення зайняти кращі ролі з ви­користанням залякування, погроз, конфліктів

Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її май­бутній успіх тісно пов'язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфлікт­них ситуаціях.